1.Які методи роботи використовувати для навчання навички письма дитину із ЗПР?

1. На розвиток вищих психічних функцій дитини (усіх видів (зорового, слухового, тактильного) сприймання, уваги (мимовільної, довільної) та переключення уваги, мислення, пам’яті, уяви).
2. На формування компонентів мовленнєвої системи (фонетико-фонематичних процесів, особливо процесів звукового (фонематичного) аналізу та синтезу, лексики, граматики та зв’язного мовлення).
3. На розвиток зорово-просторового гозису (впізнавання) та праксису (цілеспрямованих поетапних дій, відтворення ряду).
4. На формування графо-моторних навичок, тобто на підготовку кисті руки до письма.

Формування цих передумов може бути дещо тривалішими і деталізованішими залежно від потреб дитини і темпів засвоєння нею нових навичок. Якщо в цій поетапній роботі будуть прогалини – то й процес навчання письма буде утрудненим. “Перескочити” будь-який з етапів не вдасться. А якщо так відбувається, то пізніше вчитель однаково повертатиметься до “непропрацьованих” аспектів роботи.

Також пам’ятаймо і про “принцип обхідного шляху”, коли окремі функції в дитини краще сформовані і, відповідно, не варто надто довго затримуватись на їх формуванні, адже дитині може стати нецікаво. У цьому випадку ми йдемо за дитиною, вона сама спрямовує фахівців у спільній роботі. Паралельно необхідно виховувати посидючість, витривалість, сумлінність через демонстрацію прикладів і результатів власної роботи проти попередніх досягнень.

Методи в класичній дидактиці поділяються на наочні, словесні, словесно-наочні та предметні.

Усі прийоми роботи повинні базуватись на яскравій наочності із використанням різноманітних матеріалів, таких як малюнки, предмети, іграшки, реальні субстанції (пісок, вода, глина тощо), комп’ютерна техніка та інші пристрої.

Зокрема, на кожному етапі формування передумов учитель має демонструвати взірець правильного виконання, розбивати виконання завдання на етапи, супроводжувати кожен етап демонстрацією прикладів і словесним описом.

Далі – об’єднувати в єдине ціле завдання, повторювати за потреби окремі етапи, дозувати навантаження для дитини з переключенням уваги, підтримувати цікавість дитини, давати спробувати їй виконати самій, мати в арсеналі кілька видів допомоги (підказок), використовувати види допомоги методично правильно – тобто за потреби, а не щоразу замість дитини; давати час на обдумування, будувати алгоритми (наочні схеми) виконання завдань і вправ, призупиняти дитину в разі спонтанного і хаотичного виконання нею завдання, мотивувати, заохочувати, підтримувати успіх.

А головне – навчати дитину самостійно переносити набутий досвід на наступні види завдань, ігор тощо.

Успішне навчання письма відбувається за наявності чіткої організації часу дитини та поставлених вимог і за умови достатнього розвитку та задіяності всіх аналізаторів, що беруть участь в акті письма: мовно-рухового, мовно-зорового, мовно-слухового та рухового.

За умови, якщо формування передумов було методично грамотним, то сам процес навчання письма відбувається за тими ж канонами, що і в дітей з нормотиповим розвитком.

Дієвим, наприклад, є метод написання букв, а потім злиття їх у склади та слова під тактування або лічбу. Так, для написання прописних букв “с”, “е”, “о” – рахуємо “раз” (1); “л”, “і”, “р” – рахуємо “раз, два” (1,2); “т”, “ш”, “я” – “раз, два, три” (1,2,3); “щ”, “ж” – “раз, два, три, чотири” (1,2,3,4).

Якщо вже на письмі в дитини із ЗПР спостерігаються стійкі типи помилок, то робота над їх виправленням здійснюється за логопедичними методиками, як при дисграфії. Не всі види занять має виконувати вчитель – значна частина специфічних практик покладається на логопеда та інших фахівців.

2. Який пiдхiд обрати для дитини із ЗПР, яку нiчого не цiкавить, увага розсiяна, писати, малювати не хоче?

До такої дитини, насамперед, треба мати терпіння: не дратуватись, не опускати руки і не засмучуватись від невдач у роботі. Кожна дитина з часом змінюватиметься під впливом психолого-педагогічної роботи.

Насамперед, необхідно привертати увагу дитини до чогось яскравого й захопливого хоча б на якийсь час. Для однієї дитини 5 хвилин заняття – вже велике досягнення. Усе індивідуально. Потрібно спробувати різні стимули – неординарну іграшку, гаджет, акваріум з рибками, конструктор тощо.

Якщо увагу вдалось затримати хоча б на одну хвилину – тут же потрібно розвивати якусь гру: лічити, описувати, маніпулювати предметами, видозмінювати, створювати щось нове, але спільно з дитиною. Таким чином вдасться ще на кілька хвилин затримати увагу. Якщо дитині не цікаво – одразу ж пропонуємо інший вид діяльності: малювання, гру на дитячих музичних інструментах, орігамі…

Отже, мимовільну увагу ми поступово перетворюємо на довільну. Дитина звикатиме, і час концентрації уваги на одному об’єкті збільшуватиметься. Далі цього часу вистачатиме на виконання певного завдання спільно з педагогом, а вже потім – самостійно.

Цей шлях тривалий і кропіткий, чітко спланований і організований. Необхідно уникати примусу. Це не дасть жодних результатів і може відвернути дитину від навчання, та ще й спровокувати агресивну поведінку.

Також можна спробувати в роботі з підгрупою дітей поспостерігати за поведінкою дитини із ЗПР: коли всі малюють, а педагог констатує успіхи дітей, заохочує до кращих результатів, підкреслює красу і переваги кожного малюнку. З часом дитина без зайвих вказівок може взятися за олівець і почати малювати. Неважливо, що і як малює дитина, головне – щоб увага сконцентрувалась і дитина зосередилась хоч на певний час, а далі така діяльність ставатиме автоматичною.

Варто пам’ятати, що дитина із ЗПР може розвиватися із запізненням, порівняно з однолітками. А якщо і в сім’ї з нею не займались, то вірогідно, що кольорові олівці дитина бачить чи не вперше, тому й не знає способів використання. Може кидати до долу, запихати в різні отвори тощо. Як правило, з часом такі діти запозичають навички правильного використання предметів від інших, але не без участі педагога.

Звичайно, гостро стоїть проблема, щоб діти з імпульсивною поведінкою не завдали шкоди однокласникам, тому асистент вчителя повинен завжди бути на уроках і заняттях та пильно стежити за діями дитини з ООП.

Також на індивідуальних заняттях у психолога та вчителя-дефектолога повинна здійснюватись систематична корекційно-розвиткова робота з розвитку всіх психічних явищ.

Батьків дитини необхідно задіювати в будь-якому випадку, їх обов’язково запрошують на засідання команди психолого-педагогічного супроводу, проводять роз’яснювальну роботу.

У складніших випадках до дітей із ЗПР застосовують підходи когнітивно-поведінкової терапії та медикаментозне лікування після консультації практичного психолога та психіатра.

.